MENU
[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
Сторінка 1 з 11
Модератор форуму: EBOL@, Аліночка, LEAN 
Форум міста Погребище » Захоплення, хобі, мистецтво. » Література. » І був День Перший (Лікнеп для президента. Утопія.)
І був День Перший
smihДата: Вівторок, 07.12.2010, 17:26 | Повідомлення # 1
Група: Видалені





Годинник показував третю годину ночі. Віктор Федорович зітхнув, підвівся з ліжка й підійшов до вікна. Сон не брався.

Віктор Федорович стояв, опершись на мармурове підвіконня, дивився на велику ялинку, і по-інтелігентному, пошепки лаявся матом на недолугу челядь.

"Кого ми набрали в народні депутати, кого призначили міністрами? Що вони коять? Чим займаються? Чому президент має заносити їм хвости та їздити до Брюсселя випрошувати якісь копійки? Сором та й годі. Недолугі нікчеми.

Не можуть забезпечити комфорт власним грошам! Дегенерати. Лошьйо з мандатами. Прийняти своїми руками Податковий кодекс, від якого їм самим і доведеться ховати свої гроші за кордоном. Тобто – ховати гроші від самих себе.

У Віктора Федоровича був недобрий настрій. Він сподівався, що його товариші – розумніші. Ну ладно, Азаров не знає, що є така заповідь: "Не відбирай останнього". Але ж інші-то в курсі!

800 мільярдів гривень зовнішнього боргу. До бюджету надійшло всього 170 мільярдів. Невиконаний бюджет, зруйновані фабрики й заводи. А Коля закликає людей іти на зруйновані заводи… Треба сказати Хорошковському, нехай проінформує Колю, і покаже йому фотографії – що лишилось в Україні, куди він людей кличе.

А йому ж – ніякої відповідальності, а з мене весь світ глузує, що мій прем'єр намагається загнати людей на зруйновані заводи, а не відбудовувати ці заводи…

Мільйон чиновників. Мільйон! Це ж треба бути такими нікчемами, мати всю владу в країні – і не мати розуму нею розпорядитись?

А я маю їздити до Брюсселю випрошувати півтора мільярди доларів їм на зарплату! Власним чиновникам! Так бути не повинно. Це неправильно!

Господи, допоможи!", – в серцях крикнув Віктор Федорович, і зі сподіванням глянув на темне нічне небо.

Раптом звідкілясь до вікна злетів білий голуб, сів на ялинкову лапу й уважно подивився в почервонілі від роздратування й безсоння президентові очі. Як загіпнотизований, Віктор Федорович відчинив вікно й впустив голуба до опочивальні... І раптом величезна, нестримна й безпричинна радість осяяла обличчя Віктора Федоровича, думки стали світлими, він ураз відчув невідому йому раніше любов до всієї України, але не таку, як до креветок, а як до своєї Батьківщини.

І він усе зрозумів…

Взяв мобільний телефон і натиснув кнопку. Відповів сонний голос Миколи Яновича.

– Слушаю, Виктор Фёдорович!

– Коли це ти вже українською розмовляти почнеш?

– Ну Вы же знаєте…

– Ти шо, спиш?

– Я только прільог, половіна-четвьортого…

– Я знаю який зараз час. О 10-й ранку нарада з усіма чиновниками кабміну, усіх міністерств і відомств, усіх зібрати в Палаці спорту.

– Віктор Фёдорович, они все не уместятся, их много…

– Утрамбуєш, штабелями покладеш. Силовиків, СБУ, прокуратура , МВС та податкова – лише начвідділів і вище, а то їх надто багато, усі не вмістяться. Усіх до єдиного! Пряму трансляцію по телебаченню.

Спокійної ночі, Миколо Яновичу, посміхнувся Віктор Федорович. Він випустив у вікно голуба, і вперше за все своє президентство спокійно заснув.

Прокинувся пізно, на диво відпочивши, і з ентузіазмом взявся за справу.

Привівши себе до ладу, о 10:00 Віктор Федорович з охороною ввійшов до кабміну. Віктор Федорович по-хазяйські йшов коридорами колись його рідного будинку уряду. Комендант швидко відчиняв двері кабінетів, а охоронці оглядали приміщення.

Нарешті, на четвертому поверсі в одному з кабінетів охоронці знайшли якогось зовсім молодого чиновника, трохи лисуватого, який сховався й не пішов на нараду до президента. Чиновник зблід, побачивши Самого Віктора Федоровича.

– Як тебе звуть?

– Ва-а-ася…

– Дійсно, Вася, – упізнав чиновника президент.

Охоронці хутко заломили йому руки за спину, хоч той щось верещав, що він заступник там якоїсь адміністрації й тут випадково… Кумедний, чим більше верещить, тим краще.

Віктор Федорович повернувся й пішов на вихід. Ззаду охоронці тягнули дрібного чиновника Васю до автомобіля.

Віктор Федорович спостерігав, як охорона заштовхала чиновника Васю до багажника автомобіля й сів у свою машину.

Кортеж рушив до Палацу спорту. Вася в багажнику пітнів і тихо молився.

Усі під'їзди до Палацу були заставлені автомобілями. Жодного вільного місця, бо ж і машини всі були немаленькі. Кортеж президента під'їхав до центрального входу. Віктор Федорович вийшов із машини, з висоти свого зросту оглянув транспортні засоби чиновників, посміхнувся й увійшов до Палацу. Позаду охоронці несли чиновника Васю.

Палац спорту, технічно розрахований на 10.000 осіб, влучно вмістив понад двадцять тисяч чиновників, яких було напхано як оселедців у бочці. На обличчях поважних чиновників відображалась мука. Уже більше години ніхто з них не палив, не пив звичної ранкової кави й не ходив до туалету. І ніхто не чекав нічого доброго для себе.

На сцену охорона винесла чиновника Васю й поставила на коліна. По трибунам прокотився зойк жаху. Настала тиша. На трибуну вийшов Віктор Федорович. Вася тремтів і молився… Заберуть хлібний заводик чи не заберуть…

– Устань! – звернувся Віктор Федорович до чиновника Васі. Вася встав.

– Тобі сподобалось їздити в моєму багажнику?

– Н-ні, затинаючись відповів Вася. По Палацу спорту знову прокотився зойк жаху. Багато хто впізнав Васю…

– Прокуратура, негайно порушити кримінальну справу, провести обшук удома, у кабінеті, з'ясувати всі активи, усі фінанси, мені доповісти, швидко!

На сцену вийшли два начальника відділів із Генпрокуратури, і повели Васю за лаштунки.

– Ви всі зрозуміли, яка доля вас очікує? – Питання Віктора Федоровича прогриміло як грім над головами чиновників.

– Не чую? Так чи ні?

По залу прокотилось неголосне "Так!"

– Не чую! Голосніше!

– Так!!!

– Ще раз!

– Так!!!!!

– Бачу, зрозуміли. Тепер слухайте що буде далі. Далі буде адміністративна реформа, через три місяці більшість із вас буде звільнено. Зрозуміло?

– Таааак!!!! – сумно зітхнули чиновники.

– У вас є три місяці щоб організувати собі бізнес, виробництво, надання послуг населенню, щоб ви не лишились без шматка хліба. Бізнес не має бути пов'язаний із виконанням адміністративних функцій держави. Зрозуміло? – Над головами притиснутих один до одного чиновників стояла густа тиша.

– Не чую? Зрозуміло?

– Так…

– Тепер найголовніше. За три місяці Вам треба встигнути реформувати правила гри таким чином, щоб було зручно й вигідно вести бізнес в Україні. Готуйте нормативну базу, реформуйте законодавче поле, зменшуйте податки й кількість контролюючих органів.

Усе що ви зробите, ви випробуєте на власній шкурі.

Ви мене почули? Не чую?!

– ТАК!

– Усім дякую, усі вільні.

У Палаці спорту стояла мертва тиша.

Віктор Федорович розвернувся й рішучим кроком залишив тих, хто заважає нам жити. Переляканих, тремтячих і трохи смердючих. Вони мали облаштовувати нове життя. Адже, справді, не президентська це справа – двори підмітати, це мають робити двірники.

Мільйони працівників і підприємців аплодували президентові по всій країні.

Михайло Притула

 
Форум міста Погребище » Захоплення, хобі, мистецтво. » Література. » І був День Перший (Лікнеп для президента. Утопія.)
Сторінка 1 з 11
Пошук:

Хостинг від uCoz